Kroda - На Крилах Шторму

Здохніть разом з вашим богом!
Цвяхами тлінні тіла розіпніть,
Для вознесіння додайте вогню
Та разом з святими своїми згоріть!

У ваших храмах колись
власні меси влаштуємо ми!

Й побачите ви, як на ваших іконах
Проявляться образи наших богів!

В тліні свій вік вам бажаю дожити
Більше моліться, хрестіться та кайтесь
У Вікна та брами, щільно закриті
Чума та пропасниця вже проповзають!

Здохніть разом із богом своїм!
Змішайте свій попіл з вугіллям церков -
Згоріть та прахом до праху ідіть,
Най з вірою згине і ваша кров. Открыть страницу с текстом

Сніг, мов зоряний пил
Засіває тишу Карпатської ночі
Холоду гальдрстав убиває мій зір
Я закриваю очі...

Шквал!
На крилах шторму ся здіймав
Повітря і серце моє
Шипом крижаним пронизав

Не весна мене спіткала
Життя, згасаючого немов іскра
То осені сестра бліда торкається чола мого
І кров'ю на снігу її лежить намисто...

Сніг, мов зоряний пил
На крилах шторму серед Карпатської ночі
Холоду шип убиває мій зір
Я закриваю очі... Открыть страницу с текстом

..Де небо ховається в сірій імлі -
Чорне сонце мерців у тім краї встає
Гімнами Гекатомб загубленої землі
Хтонічного мороку наві гиблої .

Шепіт гілок. Драконів Стяг.
Крові брудної гнилий смак.

Шепіт гілок понесло в нікуди.
На горі височіють лиш замку руїни
Та скелі видніються вдалині...
Навського схрону ікла зміїні.

В беззорянім небі під дракона гербом
Звилися вгору у морок закуті
Закляття, що вітер нічний проспівав,
На чортових скелях від відьом почуті. Открыть страницу с текстом

Чорні примари ночі застелили небосхил
Горять неба очі в безодні темної ночі
Холодне зорей світло наповнило мій зір
Палають неба очі, палають неба очі!

Посеред кромлехів скінчився шлях
І вмить гірська стежина обірвалась в прірву
Застиг на місці я і подих на моїх вустах
Від холоду перетворився в кригу

...Стомлений, я впав на коліна
Посеред сонму каменів навколо
І похитнувся купол неба наді мною
З морозним дзвоном, але я не чув нічого...

І впав я на спину
Та очі мої наповнились зорями
Що осипались немов сніг рясний
Й зимовий дощ із неба хлинув кров'ю...

...І урагани прозрінь, що не підлягають опису, фантастичних ідей, видінь, колосальних енергій проносяться повз мою земну свідомість - не торкаючись її, адже не належать цьому світу, - і трансцедентним подихом вриваються в метафізичний юніверсум духу, породжуючи там космічних масштабів вихри, перевороти й катастрофи...

Чорні примари ночі застелили небосхил
Горять неба очі в безодні темної ночі
Холодне зорей світло наповнило мій зір
Палають неба очі, палають неба очі! Открыть страницу с текстом

В тумані кудлатому передранковому
Світанок я бачив, мальований кров'ю.
Там трупи обсіла воронів зграя -
Сміялись круки, в очі мерців зазирали...

Стояв я на краї зніяковіло
Дивився у прірву, повітря тремтіло
З безодні круки на мене визирали.
Лиш гори навколо та прірва без краю...

В провалля летіли сяючі руни,
Падали з неба неначе зорі.
В безодню себе я спрагло вглядався
Вдивлявся в пітьму та і в прірву зірвався. Открыть страницу с текстом

Біля берези берег пам'ятає
Утоплениці крик,
Який немов навколо ще літає...
Та лиш відлуння плине у тім краї,
де крига.
Вітер лиш її тепер згадає.

На льоді висічено руни, залито кров'ю...
Життя в них зкам'яніло.
Осіннє лісу золото зтьмяніло,
Натомість імла снігу застелила
Суворі віковічні лиця скель
Смерек лиш верховіття проглядало
Серед туману сніжної імли
Але невдовзі також занепало...

Посеред того гиблого серпанку
Клаптями стелиться туман,
ритуальні спогади і руни снігом замітає зранку.
Ховає пам'ять у сирий саван. Открыть страницу с текстом

Над горами височіють
Вище хмар! Вище хмар!
Мов драконів сплячих спини
Вище лісу, вище хмар!

Над високим верхом
Серед снігу сплять
Огорнувшись в хмари
Чорні хребти Карпат

Велетенські й древні...
Грізні та німі...

...Гуляючи їх плутаними стежками, відчуваєш, що знаходишся на вершині Світу... летиш вище самого небосхилу, зір сягає найприхованішого, а з подиху твого народжується вітер!

...Чорні хребти Карпат! Открыть страницу с текстом

Тонкий загострений серп
Колишньої повні
Струни її душі відітне...

Й полине та штрига
За обрій, за обрій!
...У небутті пропаде

Повернеться повнею знову
Стрімко летіти над морем лісів
В серпанку імлистім високім
Сіяти маренням снів... Открыть страницу с текстом