Kroda - Funeral Of The Sun

Холод убиває зір, ріже вітер крижаний
Змієм смерті сталь вирве серця кров життя
На останнім березі, там самотній дух постав
Вкрили чорні хвилі навіки його небокрай

Тим похмурим хвилям – кожен подих задушить
Вовча паща мороку – кожен промінь поглина
У порожній темряві реальність льодом замерза
Так гине плоть – та не розірваний шлях

"...Ніщо не завершує смерть
Крилатим родичем сірого вбивці
Полум’яний ALGIZ супроти ревучого шторму
Духові мчати – вперед!"

Вгору й вперед
Вершником шторму позаду лишити
Руїну життя, де падає
Всіх її форм вогнеохоплений міст

Взяти безсмертя – духа ціль –
Силою з смерті кігтів кривавих
Міць жадоби до мислення
Знесла його над попелищем
Вітровієм всесвіту
Зоряного пилу
Крилами сталевими
У безодню вічності

RAGNAROK’у вигляд – чи ти знаєш, ким він є?!
Грізний першообраз, неприкритий жах?
Сутність його коренів – догори нестримний рух
Сутність шторму вершника, що творить його аури сяйво

Жорстока атмосфера, подих лютої зими
Розірве імлу й тумани на його шляху
До спалаху пробудження в крижаному світлі
Досягнутому світлі свідомості чистої

Посіяна нами ненависть мчатиме
Перед нами хижою вовчою зграєю
Настане день – всі душі захлинуться
Тої ненависті чорними хвилями

"Та зараз мить
У зорянім полум’ї
Постаті Духові,
Духові Вічності..." Открыть страницу с текстом

Холод звіром вирує всередині кожної істоти...

Воронів танок у небі свинцевім
Беззорянім, неосяжнім
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя
У собі – в останнє...

Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця

Самотній дим стелився
Несамовито вовком вив
Над вируючим морем
Крижаних шипів

Двох воронів танок у небі свинцевім –
Мислення й пам’ять
Пір’ям їх, мов ножами
Пробитий той купол... В останнє...
В останнє чорні вітри
Обрушили шквал свій на простір безкрайній
Вовками вбивали подих життя –
Жадібний та зажерливий

Смутку крила примарами
Темрявою вкрили гір верховіття
Серед порожньої ночі
В останнє полихало поховальне багаття
Льодяними вітрами знесилені душі
Летять над землею в останнє
Повзуть лісами шибениць
На похорон сонця Открыть страницу с текстом

Чуєш?.. вітри вовками завили
Там, у нічній височині?
Чорним крилом огорта небо ворон,
Вкрива небокрай у зорянім вбранні

Чуєш?..
Крізь вітру вий б’ють копитами
Пульсуючий простір, вкритий льодами
Коні крижаних вершників велетнів зими

Над горами, над лісами – хмарами –
Сніговими сокілами
Над степами, над курганами –
Зорями високими.

Чуєш?.. Вітри вовками завили
З усюди несуться вони
Мчать, а за ними летять штормами
Крижані вершники велетнів зими

Мчать! І нікуди вкритися
Від інеїстих мечів!
Кричать! Тому ґвалту відлунням котитися,
Відзвуком їх крижаних молотів.

Льодяними іклами в душу вгризеться
Хижо з серця крові нап’ється
Зграя північна, що передвіщає жахом,
Вершників упереджає... Открыть страницу с текстом

Непевним подихом втягнути
Зимове крижане повітря,
Захлинутися...
Льодяних списів проковтнувши вістря...

Та ревом в ніч поринути,
Руйнуючи усе довкілля...
Луною лісом прокотитися,
Стрілою промайнувши миттю...

Хай, льоду сталь відблискує
Іскристий сніг...
Морозною є даль –
Відкрита та беззахисна – у кожен бік...

...Я є початок зимової ночі!
Я – сніг, що ріже очі!
Я – морозне вістря лютої зими!
Я виміряю простір крилами безодні!..
...Я є початок північної лютої ночі!
Я – морозний сніг, що ріже твої очі!
Я – крижане вістря дикої зими!
Я роздираю простір пазурами
Безодні!..

Крізь імлисту даль
Прозорим променем
Буревієм мчу
Холодним пломенем
Зживаючи усе
Що трапить у борозну
Зжигаючи усе
Полум’ям холоду

...Я є початок зимової ночі!
Я – сніг, що ріже очі!
Я – морозне вістря лютої зими!
Я виміряю простір крилами безодні!..
...Я є початок північної лютої ночі!
Я – морозний сніг, що ріже твої очі!
Я – крижане вістря дикої зими!
Я роздираю простір іклами
Безодні!..

Крізь імлисту сиву даль
Кришталевим променем
Стрілою вістрям мчу
Дикого полювання пломенем
Винищуючи все
Крицею морозною
Змітаючи усе
Шипастою палицею грізною

Вітрами та буранами розверзнуся
Шквалами та завірюхами розійдуся
Ставки й озера вкрию льодами
Крижаними оковами

Вітрами й ураганами розверзнуся
Буревіями та буранами розійдуся
В лісах – розляжуся снігами...
Інеєм пройдуся річками та степами

...То є початок лютої, морозної, дикої зимової ночі!.. Открыть страницу с текстом

Люттю душі напоєні
Серця ненавистю сповнені
Вовкулаків хижою зграєю
Берсеркерів поглядів сталлю
В останнє їх списи націлені
Лати блищать Валькірій
Ейнхеріїв шквал ненависті
Там, Де для жалю не стане місця

Там, де вітри холодні співають
Славу воям, загиблим в бою
Славу тим, що життя віддавали
Невагаючись за віру свою
Де сніги намітають кургани
Тим, що йшли на врага до кінця
Тим, чиєї відваги не мала
Жодна клята христова вівця

В очі смерті дивились нащадки богів
Та тримали мечі
Їх тіла з’їли тризняні кради
А Їх попіл змили дощі

Там, де остання битва почнеться
Рагнарёку шторм пронесеться
Викриком гучним "Heil Wotan!"
Крилатий вовка брат меду нап’ється з наших ран
Де чорне сонце догори зів’ється
Коли для жалю не стане місця
Там, де мечів та щитів чертоги
Де вої хоробрі зустрінуться знову

В очі смерті дивились нащадки богів
Та тримали мечі
Їх тіла з’їли тризняні кради
А Їх попіл змили дощі

Там, де остання битва почнеться
Рагнарёку шторм пронесеться
Викриком гучним "Heil Wotan!"
Крилатий вовка брат меду нап’ється з ран
Де чорне сонце догори зів’ється
Коли для жалю не стане місця
Там, де мечів та щитів чертоги
Де вої хоробрі зустрінуться знову

В Вальхаллі ми зустрінемось знову!
Heil Odin! Открыть страницу с текстом