Drudkh - Накрита Неба Бурим Дахом...

Білявий день втомився і притих,

І з глибини блакитного спокою

Прямує сонце тихою ходою

До роздоріжжя вечорів смутних.

Не довгий час спиняється у них,

Поломеніє пізньою красою.

Немов на обрій зводить за собою

Примари мрій криваво-золотих;

І дня нема. Та променисто-ніжний

На ясне небо, на простір надсніжний

Розлився світ і не пускає тьми;

Лиш місяць срібний тихше і смутніше

Ті ж везерунки темносині пише

На білих шатах пишної зими.

[Павло Филипович, 1922]

Вечірній смерк окутує кімнати

Настирливим роєм гризких комах.

Голосять спомини довкола хати.

У душу кане втома й дивний жах...

В тремтючому, розвійному просторі

Зринає ряд скривавлених облич.

Очей тривожні блиски, душі хорі...

Гуде проклін і глухо свище бич.

А над усім симфонія природи.

...Померло сонце, важкокрила ніч

Розсадовилась, топче всі народи

І злобно гонить сон із людських віч.

Далеко, десь у чорний, дикій глуші,

На дні самім, захлипується жаль...

Ще плачуть скорбні, впавші в боях душі,

Та плач той глушить бич і синя сталь...

[Василь Бобинський, "Вечірня мелодія", 1917]

За зорею, що стрілою сяє,

Побреду, неначе тінь.

Розгорнулась льодовим розмаєм

Синьо-срібна далечінь.

Зоряна безодня, шлях широкий,

В темряві загасне спів.

Тільки місяць - сторож одинокий

Береже моїх слідів.

[Богдан-Ігор Антонич, 1933]

Накрита неба бурим дахом,

Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне,

Як вбиті в ніч горючі цвяхи,

Холонуть зорі в сині крити.

Насуплений, їдкий, запеклий

Заслониш очі лунатичні,

Бо твоє серце - чорне пекло,

Середньовічне і містичне.

Тремти в цей вечір забобонний,

Мов астролог, дивися в зорі!

Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних

Пригорне ніч; вогонь і море!

[Богдан-Ігор Антонич, "До холодних зір", 1936]

У дахів іржавім колоссю

Никає місяць кривавий,

Удосвіта серп укосить

Молоду зів'ялу отаву.

Яке ще сонце глибоке,

Як виють собаки на місто,

Гей кликом тисяч і тисяч!

Я знаю: загину високий,

В повітрі чистім і синім.

Мене над містом повісять:

Зорі досвітній в око,

В холодне око дивитись.

[Майк Йогансен, "Я знаю: я загину", 1920]